Записки колишнього підполковника КДБ: Олімпійські досягнення й допінгові традиції радянських спецслужб

01.07.2020 23:40
shadow
Попов: Заяви про відсутність у Росії державної програми використання допінгових препаратів у спорті є брехнею, зведеною в державну політику

Спецслужби і допінг

Об этом сообщает FIB

Після завершення зимових Олімпійських Ігор у Сочі 2014 року розгорілися скандали, пов’язані з обвинуваченням російських спортсменів у використанні різних допінгових засобів. Підсумком цих скандалів стало позбавлення акредитації Російського антидопінгового агентства (РУСАДА) й усунення російських спортсменів від цілої низки міжнародних змагань. Окрім цього, міжнародні спортивні організації ухвалили рішення про недопущення російських параолімпійців до участі в Параолімпіаді 2016 року у Бразилії і 2018 року в Південній Кореї. Колишньому міністру спорту Віталієві Мутку, на хвилі цих скандалів підвищеному до рівня віцепрем’єра російського уряду, довелося відповідати на ці обвинувачення, що він зробив із легкістю, назвавши їх свідомо неправдивими.

Віталію Мутку вимушено вторив почесний (а до того – чинний) віцепрезидент Міжнародного олімпійського комітету і голова національного радянського Олімпійського комітету Віталій Смирнов, який заявив, що ні у СРСР, ні в сучасній Росії не було й не могло бути державної програми з використання допінгу у спорті. Насправді всі ці твердження були відвертою брехнею, про що і Мутко, і Смирнов чудово знали.

Смирнов до обрання в Міжнародний олімпійський комітет (МОК) на початку 1970-х років обіймав посаду заступника голови Держкомспорту СРСР. 1978 року його завербував як агента заступник начальника 5-го управління КДБ генерал-майор Іван Павлович Абрамов.

Без допінгу досягати високих результатів у спорті було проблематично. Наведемо думку людини, авторитетної у сфері спортивної медицини, колишнього директора Московського науково-практичного центру спортивної медицини (МНПЦСМ), нині головного фахівця зі спортивної медицини департаменту охорони здоров’я Москви, доктора медичних наук, заслуженого лікаря Росії Зураба Гівієвича Орджонікідзе:

"Звичайна людина щодня витрачає приблизно 2000 кілокалорій на підтримання життєдіяльності. Спортсмен – приблизно в шість разів більше. Цього вистачить, щоб 12 тонн води температурою 18 °С підігріти на один градус. А це дуже серйозне завдання. Зараз – ще одна жахлива цифра. Систолічний ("верхній") тиск у важкоатлета в момент підйому штанги наближається до значень 380! І це ще не межа: доходило до 450. І навіть якщо поділити на три – уже явна гіпертонія! Тому, звичайно, фармакологічна підтримка потрібна".

З інтерв’ю сайту MK.ru, 22 червня 2016 року

Стаття 48-ма Олімпійської хартії є медичним кодексом Міжнародного олімпійського комітету. У ній чітко прописано заборону використання допінгу у спорті. Окрім того, там зазначено, що "допінг суперечить як медичній етиці, так і медичній науці. Поняття допінгу – це застосування речовин, що належать до заборонених класів фармакологічних препаратів, та/або застосування різних заборонених методів".

Німецький науковець, історик спорту, доктор Гізелхер Шпітцер (Giselher Spitzer) 2003 року опублікував докладне дослідження багаторічного використання спортсменами НДР різних допінгів із метою здобуття високих результатів. Роботу Шпітцера так і названо: "Допінг у НДР" (Doping in DDR). Із використанням великого фактичного матеріалу, зокрема й на основі розсекречених документів міністерства державної безпеки колишньої НДР, більш відомого як Штазі, у книзі описано державну систему впровадження різних допінгів. Окрім медичних закладів, до цієї системи було залучено розвідку НДР, яка негласно діставала відповідні препарати у ФРН та інших державах.

Водночас провідні медичні фахівці НДР, які розробляли програми з використання допінгових засобів у спорті, були агентами Штазі, тобто Штазі завербувала їх із метою тотального контролю за процесом розроблення цих програм і використання їх на практиці.

У дослідженні "Допінг у НДР" наведено доповідь лікаря Рудольфа Мюллера під назвою "Пропозиція щодо організації медичного забезпечення провідних спортсменів та кандидатів в олімпійські збірні західнонімецькими фармацевтичними препаратами". Лікар Мюллер одночасно був агентом Штазі під псевдонімом Ернст Лахе і з 1964-го до 1969 року обіймав посаду заступника головного лікаря спортивно-медичної служби НДР. Також у дослідженні лікаря Шпітцера згадано спортивного лікаря доктора Кіпке (агент Штазі під псевдонімом Рольф) та співробітника спортслужби Ганса Гюртлера. Це була вершина айсберга, яку було відкрито лише після об’єднання двох Німеччин.

2000 року у кримінальному суді Берліна розпочали розглядати кримінальну справу за обвинуваченням колишнього президента Німецького спортивного союзу НДР Манфреда Евальда і його сподвижника Манфреда Геппнера, який керував із 1974 року спеціальною медичною групою "Бюро підтримки спорту". Евальд із 1948-го до 1952 року був секретарем німецького спортивного комітету, а з 1952-го до 1960 року – головою Державного комітету з фізичної культури і спорту при Раді міністрів НДР. За видатні заслуги перед вітчизною його нагородили найвищою державною відзнакою НДР – орденом Карла Маркса, до якої додавали премію 20 тис. марок.

Із 1963-го до 1988 року Евальд очолював спортивний рух у Східній Німеччині. Протягом цього часу атлети НДР вибороли на Олімпійських іграх 197 золотих, 178 срібних і 167 бронзових медалей. Це було небувале світове досягнення. Запорука успіху полягала у програмі підготовки спортсменів НДР, яка була державною таємницею. Тому в період існування НДР спортивні функціонери та журналісти цієї країни пояснювали високі результати особливою системою добору талановитих дітей, особливою системою виховання і тренувань, що демонструє переваги соціалізму перед капіталізмом.

Насправді ж справа була в масовому використанні допінгових засобів не тільки у спорті вищих досягнень, але й у дитячих спортивних школах. Водночас дослідженням імовірних негативних наслідків застосування допінгів ніхто не переймався. Ні дітей, ні їхніх батьків про використання допінгів у процесі спортивної підготовки ніхто не інформував. Точно так само відбувалося й у Радянському Союзі. Метою, як і в НДР, була пропаганда переваг соціалістичного ладу перед капіталістичним.

23 квітня 1951 року у СРСР було створено Національний олімпійський комітет (НОК), який 7 травня того самого року на 46-й сесії Міжнародного олімпійського комітету прийняли у члени цієї міжнародної організації. Наступного 1952 року радянські спортсмени вперше взяли участь у літніх Олімпійських іграх, які проводили у столиці Фінляндії Гельсінкі. Незважаючи на те, що для збірної СРСР це був дебют, за кількістю здобутих медалей команда посіла друге місце.


Фото: fi.wikipedia.org
Відкриття літніх Олімпійських ігор у Гельсінкі. 1952 рік. Фото: Jarl Sundqvist / fi.wikipedia.org


Під час підготовки радянських спортсменів до міжнародних змагань уже в ті роки активно застосовували анаболічні стероїди, які різко підвищують психофізичні показники спортсменів і зумовлюють високі результати у спортивних змаганнях. Тож практику використання різних допінгових засобів широко застосовували в радянському спорті, але все, що із цим пов’язано, проходило під грифом "таємно".

У складі Спорткомітету СРСР (1977 року реорганізованого в Держкомспорт СРСР) було управління медико-біологічного забезпечення збірних команд СРСР із різних видів спорту. Співробітниками цього управління були спортивні лікарі, закріплені за відповідними збірними командами, функції яких не обмежувалися медичним контролем за станом здоров’я спортсменів під час тренувального процесу та змагань. Згідно із вказівкою керівництва конкретних управлінь спортивного відомства, спільно із тренерами збірних команд СРСР, прикріплені до них лікарі здійснювали широку програму з фармакологічної підтримки спортсменів. Переважно тоді використовували різні групи допінгових засобів.

Для кожної окремо взятої збірної команди та окремих спортсменів в одноосібних видах спорту управління медико-біологічного забезпечення збірних команд СРСР розробляло програму застосування допінгових засобів і методику приховування їх застосування для уникнення викриття на контролі під час проведення міжнародних змагань. Такі програми складали спортивні управління спільно з медико-біологічними управліннями, їх затверджували заступники голови спортивного відомства, які координували відповідні види спорту. Уся документація мала гриф "таємно", її зберігали в першому (режимному) відділі Спорткомітету СРСР.


Альберт Лейкин (слева) сотрудник Управления пропаганды Госкомсопрта СССР, ответственный секретарь Федерации спортивных журналистов СССР, агент ГБ "Шведов". Фотография была сделана в пресс-центре хоккей ного турнира на приз газеты "Известия" в декабре 1979 года. Я являлся замруководителя пресс- центра. Фото из личного архива Попова
Альберт Лейкін (ліворуч) – співробітник управління пропаганди Держкомспорту СРСР, відповідальний секретар Федерації спортивних журналістів СРСР, агент ДБ Шведов. Цю фотографію зроблено у пресцентрі хокейного турніру на приз газети "Известия" у грудні 1979 року. Володимир Попов (праворуч) тоді був заступником керівника пресцентру. Фото з особистого архіву Попова


Традиційно спортивних лікарів і масажистів збірних команд вербували співробітники КДБ СРСР для здійснення контролю за поведінкою спортсменів під час тренувальних зборів і змагань, які проводили за кордоном, а також для виявлення контактів з іноземними спортсменами на території СРСР. До московської Олімпіади 1980 року поголовно всіх лікарів і масажистів збірних команд Радянського Союзу завербували співробітники 11-го відділу 5-го управління КДБ СРСР і прикомандировані до цього підрозділу офіцери територіальних органів держбезпеки. Автор цих рядків був у вказаний період керівником групи офіцерів, які оперативно вели збірні команди СРСР із різних видів спорту, і може відповідально заявити, що перебільшення у твердженні "всіх лікарів і масажистів... завербували" немає.

Ось що розповідав про практику вживання допінгових препаратів провідний науковий співробітник Науково-дослідного інституту спорту Російського державного університету фізичної культури спорту, молоді та туризму Сергій Костянтинович Сарсанія. Хоча треба зазначити, що він дещо спрощує практику застосування допінгових препаратів у збірних командах СРСР, вважаючи, що це відбувалося з ініціативи лікарів цих збірних. Насправді ж лікарі були лише виконавцями приписів, які надходили від керівників спорту у СРСР.

"Я перевіряв цю тенденцію в "Динамо". Кажу Юрзінову (старший тренер хокейної команди "Динамо" і другий тренер збірної СРСР із хокею в 1970–1980-ті роки. Попов): "Володю, на нас чекає серія із шести ігор. Із ЦСКА, "Крилами Рад", "Хіміком" тощо. Ігри поспіль відбуваються, за два дні на третій. Давай посадимо гравців на неробол у підтримувальних дозах. І встигнуть відновитися, і гратимуть зліше. Але є два варіанти. Або сказати гравцям, що ти даєш, пояснивши, що дози абсолютно нешкідливі. Хочеш, я можу розповісти. А другий варіант: даєш наосліп, не ставлячи до відома, що це за таблетки". Він каже: "Я не можу ухвалити таке рішення. Я маю запитати в голови центральної ради "Динамо". Наче [Віктор] Тихонов у [Дмитра] Язова питав, чи можна давати своїм анаболіки. А я знав, що дають. Лікар збірної, колишній лікар лижників (Борис Сапроненков, він же агент держбезпеки Дєдов.Попов), мені сам говорив: "Я розводжу в коктейлі і даю їм пити".

З інтерв’ю Сергія Сарсанії автору журналу "Железный мир" Андрієві Антонову. 2003 рік

А ось так він розповідав про допінг-контроль:

"Його в хокеї тоді не було. Та й зараз очі закривають. У нас у Москві проводили чемпіонат світу 1978 року. За три тижні перед чемпіонатом світу ми тестували збірну СРСР. Наші тренери люблять замучити, але не створити. Я проводжу біохімічний контроль крові. Команда замучена. За два дні мене викликають на закриту нараду. Присутній начальник управління футболу і хокею Колосков (агент держбезпеки Янтар.Попов), завідувач кафедри хокею в нашому інституті Корольов, наш завідувач кафедри біохімії Волков, старший тренер збірної Тихонов. Колосков питає мене: "Що робити?" Я кажу: "Команда мертва. Єдине, що може врятувати, – це анаболіки. Дозування мені відоме. Поп’ють днів 10, і все буде нормально. Єдина проблема – допінг-контроль. Але чемпіонат світу в Москві". Колосков каже: "Цю проблему я беру на себе". Проблему розв’язали, збірна СРСР стала чемпіоном світу, у всіх чисті проби. Характерно, що все вище керівництво отримало урядові нагороди після чемпіонату. А я не отримав нічого".

З інтерв’ю Сергія Сарсанії автору журналу "Железный мир" Андрієві Антонову. 2003 рік

До Олімпіади-80 у Москві було створено антидопінговий центр, оснащений найсучаснішим, на ті часи, обладнанням, який відповідав високим міжнародним стандартам. Утім, жодного випадку використання допінгових препаратів спортсменами країн – учасниць олімпійських ігор виявлено не було. У чому ж була річ: у непрофесійному персоналі, який працював в антидопінговому центрі, чи в неякісному обладнанні центру? І з персоналом, і з обладнанням усе було гаразд. Річ була в політиці.

Олімпійські ігри, які вперше проводили в соціалістичній країні, мали продемонструвати всьому світу нібито наявну перевагу соціалістичного ладу над капіталістичним. ЦК КПРС вживав безпрецедентних заходів для забезпечення перемоги за будь-яку ціну. Згідно із таємними постановами Політбюро ЦК КПРС, усі державні відомства зобов’язані були надавати всіляку допомогу Держкомспорту СРСР у досягненні цієї мети. Наприклад, за запитом керівництва спортивного відомства Рада міністрів СРСР таємною постановою виділила значні валютні кошти для так званої роботи із закордонними суддями або ж, просто кажучи, для їх підкупу.


Фото: olimp-history.ru
Відкриття літніх Олімпійських ігор у Москві. 1980 рік. Фото: olimp-history.ru


Не залишався осторонь і КДБ СРСР, на який, окрім основного завдання гарантування безпеки в період підготовки та проведення Олімпіади-80, було покладено обов’язок із надання повномасштабної допомоги радянській збірній команді, яка брала участь в Іграх, у досягненні переконливої перемоги у змаганнях. Для цього агентуру КДБ із радянських суддів, які мали міжнародну категорію та були акредитовані для суддівства Ігор Олімпіади в Москві, а також перекладачів, які працювали з іноземними суддями, учасниками змагань та закордонними представниками різних служб Олімпіади-80, було скеровано на їх оброблення у вигідному для Радянського Союзу плані. У хід пускали дорогі подарунки та іноземну валюту. Кошти витрачали з бюджету КДБ СРСР і оформляли за ст. 9, яку використовують для заохочення агентури.

Керівництво Міжнародного олімпійського комітету та міжнародних федерацій, акредитованих на Олімпіаді в Москві, перебували під постійним агентурним контролем, і це окрім цілодобового слухового контролю їхніх робочих приміщень і місць відпочинку.

Окрім цього, до складу персоналу Московського антидопінгового центру було введено двох офіцерів КДБ СРСР, які мали олімпійську акредитацію. Ними були старший оперуповноважений 1-го відділення 1-го відділу 5-го управління КДБ СРСР майор Борис Миколайович Пакін і його колега, співробітник того самого підрозділу, оперуповноважений капітан Євген Іванович Воробйов. Обидва вони були представниками підрозділу, який вів Міністерство охорони здоров’я СРСР і провідні медичні заклади країни. Оскільки управління акредитації оргкомітету Олімпіади-80 більше ніж на 90% складалося з офіцерів держбезпеки, які працювали під прикриттям, проблем з олімпійською акредитацією в офіцерів КДБ СРСР та їхньої агентури, залученої до обслуговування Ігор, не було.

Завданням офіцерів держбезпеки Пакіна і Воробйова, впроваджених в антидопінговий центр, було недопущення виявлення фактів вживання допінгових препаратів радянськими спортсменами. Їх заздалегідь інформували про те, які проби необхідно замінити, і заміняли їх на свою сечу або сечу своїх колег, яких запрошували скуштувати дефіцитне закордонне пиво, якого вдосталь було в антидопінговому центрі. Колег у деталі цієї операції не втаємничували, а необхідність випорожнень у спеціальні посудини пояснювали суворою звітністю за використання пива.

Результати діяльності Пакіна і Воробйова можна назвати разючими: жодного факту вживання допінгових препаратів радянськими спортсменами виявлено не було. Утім, як і іноземних. Зроблено це було навмисно для того, щоб не викликати нарікань із боку керівників закордонних спортивних делегацій, які брали участь у московській Олімпіаді, оскільки в разі виявлення таких фактів щодо іноземних спортсменів вони могли б обуритися, оскільки знали, що вживанням допінгів грішили спортсмени багатьох країн. А так – у всіх прекрасні показники, тим більше, що в Олімпіаді брали участь тільки ті країни, які відмовилися бойкотувати її через радянське вторгнення в Афганістан.

Радянські спортсмени вибороли того року 80 золотих, 69 срібних і 46 бронзових медалей. Другий результат, звісно, був у спортсменів НДР: 47 золотих, 16 срібних і 42 бронзові медалі.

Керівники радянської держави в період її занепаду були щедрими на нагороди. Усіх тих, хто був безпосереднім учасником Олімпіади-80, по-різному заохотили, зокрема й урядовими нагородами. Майора держбезпеки Пакіна, який підмінював проби з аналізами сечі в Московському антидопінговому центрі, за поданням його багаторічного приятеля, заступника начальника 11-го відділу 5-го управління КДБ СРСР підполковника Ігоря Перфільєва, було нагороджено орденом "Червоної Зірки". За статусом орденами нагороджували за хоробрість і героїзм, виявлені під час бойових дій, а не за аналіз сечі в мирні часи.

Під час проведення Олімпіади в Сочі 2014 року російські спецслужби використали досвід радянських колег і впровадили в антидопінговий центр офіцера ФСБ, який робив те саме, що і його попередник Пакін – підміняв проби російських спортсменів, які мали сліди вживання допінгових препаратів, замінюючи їх на чисті. Завдяки цим маніпуляціям усього лише за чотири роки після провальної для спортсменів Росії зимової Олімпіади в канадському Ванкувері на чергових Іграх у Сочі росіяни досягли неймовірної перемоги, посівши перше місце в командному заліку з результатом 13 золотих, 11 срібних і дев’ять бронзових медалей.


Открытие зимних Олимпийских игр в Сочи. 2014 год. Фото: olimp-history.ru
Відкриття зимових Олімпійських ігор у Сочі. 2014 рік. Фото: olimp-history.ru


Заяви керівників російського спорту, які підтримує президент країни, про відсутність у Росії державної програми використання допінгових препаратів у спорті, є не чим іншим, як брехнею, зведеною в державну політику. 23 грудня 2016 року під час чергової своєї пресконференції, відповідаючи на запитання кореспондента газети "Советский спорт" про політичний складник претензій до Росії з боку Всесвітнього антидопінгового агентства (ВАДА), Путін заявив, що "жодної державної підтримки допінгу в Росії немає, а проблеми з допінгом є в будь-яких країнах".

За словами Путіна, розслідування ВАДА спиралося на свідчення "інформаторів, які втекли за кордон". "От я вже не пам’ятаю прізвища цього громадянина, який утік і який очолював у нас російське антидопінгове агентство, – провадив далі Путін. – Він же до цього де працював? У Канаді! А потім що він робив – приїжджав у Росію! І після призначення на високу посаду тягав сюди всяку гидоту". Водночас Путін не уточнив, яку саме "гидоту" "тягав" із Канади Григорій Родченков, який утік потім із Росії (прізвище якого Путін у той момент, мовляв, забув, хоча і виявив знання різних моментів його біографії).

В інтерв’ю закордонним ЗМІ Родченков зізнався, що був агентом ФСБ Росії (що нас дивувати не має). Без сумніву, саме це відомство і готувало довідку для Путіна, де все було доволі докладно викладено. Тож прізвище Родченкова Путін чудово пам’ятав.

Григорій Родченков народився 1958 року в Москві. 1982-го закінчив хімічний факультет Московського державного університету імені Ломоносова за спеціальністю "хімічна кінетика й каталіз". 1985 року його взяли на роботу в Московський антидопінговий центр (АДЦ). 2005 року він став виконувачем обов’язків директора Федерального державного унітарного підприємства (ФДУП) "Антидопінговий центр", а з 6 липня 2006 року до 11 листопада 2015 року обіймав посаду директора ФДУП "Антидопінговий центр". Після вимушеної втечі з Росії в січні 2016 року, опинившись у США, Родченков в одному з інтерв’ю зізнався в тому, що, тільки-но його було призначено на посаду керівника московського АДЦ, його під псевдонімом Кац завербувала російська контррозвідка.

Радянські і російські спецслужби постійно контролювали процес використання допінгових засобів у спорті вищих досягнень, оскільки це було і залишається таємною державною програмою, а таємниці мають охороняти від сторонніх очей. Родченков розповідав:

"Наша лабораторія (так він називає антидопінговий центр Москви.Попов) співпрацювала з багатьма аналогічними закордонними центрами. Зокрема, були тісні контакти з лабораторією НДР. Потім запрацювала радянсько-американська програма з науковцями з Лос-Анджелеса. [19]90-го захистив дисертацію. А незабаром після від’їзду Уральця (колишнього керівника Московського АДЦ. Попов) у США я теж покинув московську лабораторію, відпрацювавши в ній дев’ять років. Була ідея попрацювати у США. Але туди, куди кликали, мені не хотілося, а куди я хотів, мене не брали. Зате взяли в московське представництво американської фірми "Г’юлетт-Паккард", яка була найбільшим виробником аналітичного обладнання. Їхні прилади стояли в усіх антидопінгових центрах світу. Але вибухнула банківська криза 1998 року. Я виїхав у Канаду, де рік пропрацював в антидопінговому центрі в Калгарі".

З інтерв’ю Григорія Родченкова сайту moscowuniversityclub.com 25 травня 2005 року

Увесь цей час Родченков перебував у статусі агента ФСБ Росії і через це, окрім офіційної діяльності, добував інформацію в інтересах цього відомства. 2013 року Московський АДЦ привернув до себе суспільну увагу: рідну сестру глави АДЦ Григорія Родченкова, триразову чемпіонку світу з бігу Марину Родченкову, визнали винною за статтею "незаконний обіг сильнодіючих або отруйних речовин із метою збуту". Суд першої інстанції дав Родченковій півтора року позбавлення волі, але після касаційної скарги строк замінили на умовне покарання.

У грудні 2013 року ВАДА рекомендувала позбавити акредитації Московський АДЦ "через недостатню надійність". 10 листопада 2015 року рішенням ВАДА роботу Московської антидопінгової лабораторії було тимчасово зупинено, а Родченков подав у відставку з посади глави лабораторії. Відставку погодило міністерство спорту РФ, а 25 листопада того самого року Родченкова тимчасово усунули з посади в медичному комітеті Міжнародної федерації лижних видів спорту. Того самого місяця ВАДА повідомила, що глава московської антидопінгової лабораторії Григорій Родченков знищив 1417 допінг-проб за три дні до перевірки.

У січні 2016 року Григорій Родченков покинув Росію і виїхав у США, де у травні 2016 року зробив сенсаційну заяву газеті The New York Times, що саме він допоміг Росії перемогти в командному заліку Олімпійських ігор 2014 року в Сочі, розробивши безпрецедентну допінгову схему для досягнення переможних результатів.

Попередню частину опубліковано 17 червня. Наступна вийде 1 липня.

Усі опубліковані частини книжки Володимира Попова "Змова негідників. Записки колишнього підполковника КДБ" можна прочитати тут.


Джерело статті: “http://gordonua.com/ukr/publications/-zapiski-kolishnogo-pidpolkovnika-kdb-olimpijski-dosjagnennja-i-dopingovi-traditsiji-radjanskih-spetssluzhb-1505561.html”

Оставить комментарий